Resurrexi, et adhuc tecum sum, alleluja.
Posuisti super me manum tuam, alleluja.
Mirabilis facta est scientia tua, alleluja, alleluja.

Вступ на Літургії у день Пасхи

Resurrexi, ми співали в урочистому вступі цього найсвятішого дня. Це голос Воплоченого Слова, який звертається до Отця: Я воскрес і знову з Тобою; Ти поклав на мене свою руку; Предивна для мене Твоя мудрість. Це вірші з 138-го псалма Вульгати, які знаходять відгук у воланні на Голготі: « Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?».  Крик, який пролунав не як голос відчаю, а як антифон досконалої Жертви, яку Найвищий Архиєрей служить на Хресті, жертвуючи Себе як непорочну Жертву. Ми чуємо в них посилання на літургічний вступ Різдвяної ночі: Dominus dixit ad me: filius meus es tu, ego hodie genui te (Пс. 2,7) – Господь сказав мені: Ти Син Мій, Я сьогодні породив Тебе. Тому день Пасхи – це справді dies quam fecit Dominus [день, який створив Господь], день, який Пресвята Тройця приготувала від заснування світу з огляду на Втілення та Відкуплення. У Посланні до Євреїв (Євр. 10,5-10) святий Павло бере Псалом 39 і пояснює його в христологічному значенні: Тоді Я сказав: Ось Я іду вчинити Твою волю, Боже, – волю Отця, який просить Свого Єдинородного Сина жертвувати Себе за нас, pro nobis obediens usque ad mortem, mortem autem crucis [ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної] (пор. Фил. 2,8). Через послух Сина Отець Його вивищив  і дав Йому ім’я, що  понад усяке ім’я, щоб перед іменем  Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею. Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа з мертвих є відданням слави Тому, Хто сидить праворуч Отця, Хто кладе Своїх ворогів до підніжжя ніг Своїх (пор. Пс. 110,1). 

Ipse verus est Agnus, qui abstuilit peccata mundi, – я за хвилинку буду заспівувати у Префації, – qui mortem nostram moriendo destruxit, et vitam resurgendo reparavit. – Він є істинний Агнець, який бере на Себе наші гріхи, Той, Хто своєю смертю знищив смерть, а воскреснувши відновив наше життя. Велика битва відбулася на Голготі: Mors et vita duello conflixere mirando: dux vitæ, mortuus, regnat vivus. – Господь життя, який був мертвий, царює живим. Agnus redemit oves, Агнець  викупив вівці, невинний Христос примирив грішників з Отцем. З цієї причини, в тиші Великої суботи диякон робить потрійне виголошення Exsultet: O inæstimabilis dilectio caritatis: ut servum redimeres, Filium tradidisti! O certi necessitaum Adæ peccatum, quod Christi morte deletum est! О felix culpa, quæ talem acsoluto meruit habere Redemptorem! – О безмежність Твоєї любові до нас: щоб викупити раба, Ти пожертвував Cвоїм Сином! О, справді, був необхідний гріх Адама, стертий смертю Христа! О щаслива провина, яка заслужила мати такого великого Відкупителя!

Коли Свята Літургія спонукає нас співати Surrexit Dominus vere, ми проголошуємо Воскресіння Христове не як об’єкт віри, але як історичну реальність, яка надає тіло і зміст Божественному Об’явленню. Він  воістину  воскрес, як і сказав. Він воскрес, незважаючи на охорону, встановлену біля Гробниці. Він воскрес і явився Своїй Матері, Марії Магдалині та апостолам. Він залишив Плащаницю як незаперечний науковий доказ божественної сили. Surrexit Dominus veri – Господь насправді воскрес. Тому що все те, що стосується Бога є істинне, справедливе, добре, прекрасне і незаслужене; тоді як те, що приходить від сатани є фальшивим, несправедливим, поганим, потворним і об’єктом торгівлі. Бог дає нам Свого Сина, щоб повернути нам долю благословенної вічності, яку Він добровільно дарував нам на початку. Сатана підступом продає нам обман швидкоплинних задоволень, ціною наших душ, які ми прирікаємо на засудження. З Хрестом ці меркантильні стосунки перевернуті, і  раціональна безглуздість божественного Милосердя рішуче знову підтвердить себе:  де збільшився гріх, там перевершила ласка (Рим. 5,20).

Світ не сприймає славу Воскресіння як історичний факт з двох причин,  ще до розуміння як чуда. Перше полягає в тому, що тільки Бог може воскресити мертвих: Воскресіння, отже, є надзвичайною подією беззаперечно божественного походження, яке робить християнське Об’явлення та Святу Церкву, яка є його охоронцем, не лише достовірними, але credenda – гідними, щоб повірити. Друга полягає в тому, що Воскресіння є нагородою за страждання та смерть, перенесені у послусі волі Отця для відновлення божественного κόσμος [порядку], порушеного гріхом. Отже, прийняти Воскресіння означає прийняти потребу в спокутуванні, у нашому відкупленні – дітей гніву, підвладних сатані. Це означає визнати, що Син Божий віддав своє життя за нас, що Творець заплатив за створіння, що пан віддав себе за слугу. Лише ті, хто від Бога, можуть відчути глибину безмежного Милосердя, яке спонукає Пресвяту Тройцю спасти нас; тоді як той, хто не від Бога, бунтується не тільки проти справедливого покарання, на яке він заслуговує за порушення божественних наказів, але навіть, більше – проти Милосердя відкуплення, на яке він не міг сподіватися навіть здалека, отриманого через  воплочення Божого Сина, через Його страждання та смерть. 

Отже, прийняти Воскресіння означає визнати, що ми потребуємо прощення за гріх, тяжкість якого безмежна через нескінченну образу Божої величі. Прийняття Воскресіння означає визнання вищого порядку – настільки вищого, що обов’язково є надприродним – який не заперечує необхідної Божественної справедливості, але підтверджує незаслужене надзвичайне Боже Милосердя, кероване тією самою Любов’ю, яка походить від Отця і Сина. Це означає визнати свою убогість перед усім, що Боже, дозволити спасти себе не через наші заслуги, але через Його безмежну доброту. Це означає бути смиренними в прийнятті подивугідної величі Господа, щедрого понад усі уяви: Господь, який запрошує нас на бенкет, незважаючи на те, що ми каліки, кульгаві та жебраки, який, також, дає нам весільний одяг благодаті після того, як ми забруднили той, який Він дав нам  in justitia et sanctitate veritatis [у справедливості й святості правди]. 

Щось є абсурдного й злого в бажанні позбавити себе Відкуплення, і саме ця риса самогубного божевілля вириває так багато душ з вічного блаженства. Жах гріха полягає не тільки в тому, що він є причиною страждань нашого Господа, але в тому, що він засліплює наш духовний зір, роблячи його нездатним бути наповненим Божим Милосердям. Гордість, проклята гордість! Тоді як Бог дає нам матеріальне та духовне життя, щоб зробити нас учасниками Його слави, сатана дає нам смерть, спонукає нас порушувати Заповіді та відкидати спасіння, яке Бог дарує нам у жертві Христа. Ми грішимо через гординю, і через гордість ми змушені залишатися у ворожнечі з Богом.

Дорогі брати, святу Пасху святкуймо гідно. Святкуймо її з повною згодою розуму та волі до невимовних планів Господа, усвідомлюючи, що саме в  inæstimabilis dilectio caritatis  зосереджена вся економія спасіння; спасіння, якому перешкоджає не стільки і не тільки гріх, але також, і перш за все гординя, яка робить цей гріх невідкупним, оскільки вилучає його з бурхливого потоку нескінченних ласк, які випливають з боку Христа. 

Святкуймо Святу Пасху у смиренні, тобто повертаючи все на свої місця, в їх первісну ієрархію. І в цьому метафізичному порядку, досконалого вже самого в собі, навчімося смиренно приймати незаслужений дар Відкуплення, потребу відповідати йому всім своїм єством, абсолютну необхідність проповідувати Христа, а це Христа розп’ятого, якого Отець прославив після ганьби на Голготі, воскресивши Його з мертвих. 

Світ ненавидить і повстає проти універсального панування Христа не тому, що він не хоче визнавати і служити монарху – Non habemus regem, nisi Cæsarem , – вигукував боговбивчий натовп перед преторією,  а тому, що Він одягнув царську корону на трон Хреста, перемігши раз і назавжди панування темряви гріха і смерті. Приймімо слова апостола, які співали у Великий Четвер: Nos autem Gloriari oportet in cruce Domini nostri Jesu Christi, in quo est salus, vita et resurrectio nostra, per quem salvati et liberati sumus [Але ми повинні хвалитися хрестом Господа нашого Ісуса Христа, в Якому є наше спасіння, життя і воскресіння, через Якого ми спасенні і визволені] (пор. Гал. 6,14). Нехай буде поруч з нами, в цю годину перемоги і тріумфу, Regina Crucis,  як наша Мати і Пані і як Та, яка залишилася біля підніжжя Хреста. Нехай так буде. 

+ Карло Марія Вігано, Aрхиєпископ

20 квітня MMXXV
Воскресіння Христове