1. Ваша Високоповажність, перше питання, мабуть, найскладніше. Ви досі вважаєте себе членом Католицької Церкви?

Я вважаю себе повноправним членом Католицької Церкви, єпископом і наступником апостолів. Кожен, хто не визнає авторитету Римського Понтифіка є схизматиком: я ніколи нічого не змінював у своєму католицькому віровизнанні, а тим більше щодо Петрового примату. Мене було засуджено та визнано винним у канонічному злочині схизми та відлучено від Церкви за невчинений злочин незаконним трибуналом, за дорученням незаконного Папи.

Те, що я засуджую, щодо Другого Ватиканського Собору, вже засудили Папи, що передували соборовій революції. Узурпація уряду Папства зі сторони Бергольйо, яку я викрив, була б сприйнята ними всіма однаково. Саме соборова церква, сьогодні перейменована на синодальну та берголіанську, відкидає постійний Магістеріум Римських Пап і ставить себе поза межами Католицької Церкви.

Ми стали свідками зміни режиму, підготовленого за часів Другого Ватиканського собору, за допомогою якого було порушено суть Папства, а отже, і Божественний устрій Церкви, яку Христос заснував на Петрі. Це революція 2.0: після того, як масонство усунуло постать католицького короля, воно згодом атакувавало постать Папи, Вікарія Христа на землі. В обох випадках справжньою ціллю цієї сатанинської ненависті завжди є наш Господь у Його подвійних ризах: Царя народів і Архиєрея Церкви.

Оцінюючи це надприродним поглядом, ми можемо зрозуміти, наскільки Сатана насолоджується, коли споглядає на приниження Церкви її власними служителями; засудженням добрих пастирів за злочин незречення католицької віри. Це величезне випробування передбачене у Святому Письмі: Церква – Містичне Тіло, повинна йти за своїм Главою навіть у стражданнях, щоб потім, подібно до Нього, перемогти смерть. Passio Ecclesiæ [страждання Церкви] полягає в тому, щоб, як церковне тіло, протистояти несправедливостям, наклепам, показовим судам, мукам та ганебному засудженню з боку нового Синедріону, такого ж корумпованого, невірного та незаконного, як той, що засудив нашого Господа. Але Хрест — це царська дорога до слави Воскресіння, і це онтологічна реальність, яку жодна ідеологія не може навіть мінімально зранити.

2. Чого ви очікуєте від цього Конклаву?

Апостольська конституція Universi Dominici Gregis, яка регулює Конклав, підтверджена Motu proprio Бенедикта XVI Normas nonnullas, безумовно встановлює, що кількість кардиналів-виборців не повинна перевищувати 120 осіб, тоді як кардиналів-виборців, які складатимуть майбутній Конклав є 136 осіб: таким чином, ми стикаємося з дуже серйозним порушенням, яке вже само по собі було б достатнім, щоб поставити під сумнів легітимність Конклаву.

Крім того, Колегія кардиналів, що складається зі 108 «кардиналів» створених Єзуїтом, який узурпував Папство протягом дванадцяти років, не може мати законного права обирати легітимного Папу. Щонайбільше, вона зможе призначити свого представника, який поновить узурпацію влади свого попередника, нещодавно померлого; і може побачити ратифіковане шахрайство зі сторони співучасного та боягузливого єпископату.

Однак, берголіанський експеримент виявив розділення, яке відділяє вірних та багатьох добрих священників від єрархії; розділення, яке відображає те, що існує в цивільній сфері між громадянами та їхніми керівниками. В обох випадках влада продемонструвала свою справжню самореференційну та тиранічну природу, і це, можливо, призведе до уповільнення перегонів до прірви з обранням помірно консервативного Папи. Таким чином, питання буде йти про застосування паліативного лікування для стримування руйнівних наслідків хвороби, яка вражає Католицьку Церкву, а не про радикальну терапію, яка усуває її причини.

3. Якою є модель Вашого ідеального Папи Римського, якого ми б могли собі уявити?

Це був Пій XII, Папа мого дитинства. Це Папа, який знав, як підняти та дати надприродний імпульс народу, пригніченому вже не матеріальними руйнуваннями Другої Світової Війни, а моральним руйнуванням ідеології woke та гедоністичного нігілізму, руїнам пекельної культури глобалізму. Папа, у словах якого вівці впізнають голос божественного Пастиря, у жестах якого вони побачать Христа-Архиєрея, чиєю гідністю та святістю вони збудовані. Папа, який повертає Католицькій Церкві честь, на яку вона має право, і яку Бергольйо систематично принижував та навмисно дискредитував. Я хотів би Папу, який поєднує цілковите проголошення Католицьких правд Віри із ревністю до спасіння душ. Папа, який говорить як Папа, який поводиться як Папа, який одягається як Папа. Папа, який є Папою, без винаходів, без нововведень, без демагогії та фальшивої скромності. Папа, який керується Святим Духом і повертається до Традиції, а не є маріонеткою Всесвітнього Економічного Форуму в пошуках домогтися схвалення світу.

4. Екскардинал МакКаррік, проти якого Ви так запекло боролися, є мертвий. Однак є й інші кардинали, що приналежать до цього «руху», яких Ви засуджували. Ви вважаєте свою битву в Церкві програною?

Моя боротьба з поширеною корупцією у Ватикані розпочалася ще задовго до 2018 року. З моменту мого призначення у 1998 році Делегатом Папських Представництв у Державному секретаріаті, де я наполегливо боровся, щоб запобігти призначенню та підвищенню на сан єпископа корумпованих та негідних кандидатів. Це коштувало мені переведення до Губернаторства, де я зіткнувся з дуже серйозними фінансовими проблемами: мене знову звільнили та перевели до Вашингтона.

Мої обвинувачення, зокрема щодо злочинів та жахливих пороків кардинала МакКарріка, які я подав заздалегідь керівникам Державного секретаріату ще з 2006 року, а згодом особисто самому Бергольйо у червні 2013 року, ніколи не спростовувалися. Все, що я повідомляв, виявилося правдою.

Але що саме викликало їхню лють? Це той факт, що публічно виявився зв’язок між моральним розбещенням та доктринальним відхиленням; продемонструвавши, як пропаганда Бергольйо на користь психопандемічного шахрайства та «зеленої угоди» реагувала на єдиний сценарій під єдиним керівництвом. Я був серед перших, хто засудив Велике перезавантаження та викрив співучасть між глибинною державою та глибинною церквою в глобалістському перевороті, свідками якого ми стали останніми роками, і за який має величезну відповідальність Бергольйо.

Поряд зі скандалами, які я засудив, я показав мережу шантажу та співучасті цієї «паралельної церкви», яку я називаю глибинною церквою [deep church], що базується на тих самих мерзенних пороках, що дозволяють глибинній державі шантажувати політиків, урядовців, інституційних керівників, громадських діячів, журналістів, лікарів, акторів…

Далі щодо мене розпочалося переслідування, аж до відлучення від церкви, яке оголосив єретик-порнограф Тучо Фернандес, якого Бергольйо призначив знести Конгрегацію Доктрини Віри.

Оточення МакКарріка: з кардиналами Фарреллом, Купічем, МакЕлроєм, Вюрлом, Грегорі, Тобіном та багатьма іншими, було поставлено на ключові посади у Ватикані та на чолі Американської Католицької Церкви, яка підтримує дуже тісні зв’язки з Демократичною партією, і схвалює її woke та імміграційну політику, якій президент Трамп намагається протидіяти. Мільярди доларів американських платників податків, за допомогою яких USAID фінансувала передові некомерційні «католицькі» організації для підтримання бізнесу нелегальної міграції, є доказом фінансової залежності Американської Церкви від глибинної держави.

На період Sede Vacante влада зараз перебуває в руках двох надзвичайно корумпованих фігур: Заступника Державного секретаріату Едгарда Пенья Парра, злочини якого я достатньо викрив та кардинала-камерленга Кевіна Фаррелла.

Цей останній належить до Легіонерів Христа – релігійної спільноти, яка опинилася в центрі дуже серйозного скандалу, пов’язаного із сексуальним насильством та злочинами її засновника, отця Марсіаля Масіеля. Фаррелл відповідав за управління своїми величезними фінансовими ресурсами і, природно, не помічав дивних відхилень Масіеля… Також з цієї причини він волів приховувати цю темну частину своєї навчальної програми з Легіонерами Христа, і саме через ці «заслуги» та його близькість до Масіеля, Фаррелл був обраний МакКарріком своїм близьким співробітником. Він зробив його своїм помічним архиєпископом у Вашингтоні, де той прожив шість років у тій самій квартирі, що й тодішній архиєпископ. Навіть тоді він нічого не помітив… МакКаррік довірив йому фінансове управління Папським фондом, заснованим у 1988 році, коли Ватикан тільки-но виходив з ладу з переломаними кістками після справи Марцінкуса та скандалу з Амброзіанським Банком. Всього через два роки, у 1990 році, Папський фонд зібрав 215 мільйонів доларів: значна сума для покриття катастрофічних рахунків Святого Престолу, щоб купити мовчання та прискорення росту церковної кар’єри. Ця здатність МакКарріка до збору коштів забезпечила йому недоторканність з боку Ватикану ще з часів Івана Павла II. У 2007 році Фаррелла було підвищено на Далласький єпископський престіл; у 2016 році його було переведено до Риму на посаду Префекта супердикастерії у справах мирян, сім’ї та життя; у 2019 році його було призначено камерленгом Святої Римської Церкви, незважаючи на його сумнозвісну залежність від алкоголю.

Фаррелл знає всіх спільників у злочинах МакКарріка і може маніпулювати Конклавом за допомогою шантажу чи обіцянок. Його цілковита негідність та скандал, який він представляє – особливо для жертв МакКарріка та американських католиків – мають бути засуджені, щоб змусити його відмовитися від своїх прерогатив як Камерленга та виборного члена Конклаву, наслідуючи приклад Единбургського кардинала Кіта О’Браєна, який після викриття його негідності спонтанно відійшов з Конклаву у 2013 році.

5. Дехто стверджує, що Бергольйо насправді, окрім своїх заяв у ЗМІ, не вніс суттєвих змін у доктрину. Що ви про це думаєте?

Надмірне висвітлення Бергольйо в ЗМІ надто явно виявило дволичність Аргентинського Єзуїта, я б сказав, його стратегію обману. Ніхто ніколи не знав, що коїться в його голові, чи відповідає те, що він говорить тому, що він насправді думає. Бергольйо завжди використовував людей без жодних моральних докорів сумління, просуваючи корумпованих та водночас позбавляючи тих, хто заважав йому в його намірах, лютуючи з нечуваною злобою проти тих, хто був йому не до вподоби (я думаю тут про чудового працівника губернаторства Евдженія Хаслера, сина ексмайора Швейцарської гвардії, знищеного Бергольйо у 2017 році).

Бергольйо не потребував змінювати доктрину: йому вдалося зробити її неактуальною та незначною порівняно з розмитою інклюзивністю –  без догм та без ідеалів. Він ніколи не хотів діяти як Папа, але подбав про те, щоб після нього жоден Папа не міг отримати від католиків ту слухняність, яку він зробив ненависною, бо вона сприяла підтримці єресей та моральних відхилень.

Він зробив усе можливе, щоб жоден Папа Римський після наступного Конклаву не зміг поставити під сумнів його папство, яке він хотів охарактеризувати по суті як своє, як: його власність, його винахід, з його обрядами, церемоніями, одягом та достойниками. Але це демонструє, що «папство», яке Бергольйо прийняв у 2013 році, не було Римським Папством, і тому він не був справжнім Папою.

6. Чи мали Ви контакти з іншими кардиналами або високопоставленими членами ватиканської ієрархії після Вашої екскомуніки? Чи Ви вважаєте, що його погляди поділяють більше людей, ніж здається?

Я зміг оцінити духовну близькість та моральну підтримку багатьох вірних з усього світу та багатьох священників, але не кардиналів, а лише співчуття деяких єпископів.

Я не вірю, що серед моїх братів у єпископаті знайдеться хтось, хто мав би сміливість чітко заявити, що Другий Ватиканський Собор був підривним актом, здійсненим посланцями масонства, які проникли в Церкву з метою знищити її зсередини та поневолити планами Нового Світового Порядку. Я також не вірю, що ті, хто знає про шахрайство Бергольйо, схочуть скомпроментувати себе, ставлячи під сумнів його легітимність як Папи.

7. Чи існує можливість якогось зближення з Ватиканом з Вашого боку?

Я ніколи не дистанціювався від цього, так само як ніколи не відокремлювався від Католицької Церкви. У день мого сімдесят п’ятого дня народження, все ще перебуваючи у Вашингтоні на посаді Апостольського Нунція, Бергольйо наказав виселити мене з квартири у Ватикані, яку Іван Павло II облаштував для мене на все життя, а також виключити мене з «Дому Святого Бенедикта» в Римі, призначеного для проживання нунціїв у відставці. Не задовольняючись тим, що відлучив мене від Церкви, Бергольйо позбавив мене громадянства та паспорта Ватикану, водійських прав і разом з тим, можливості самостійно пересуватися. Я пішов не за власним бажанням, але визнаю, що це вимушене переслідування дозволило мені вільно говорити та діяти, що є можливе не для всіх. Покаравши мене таким чином, Бергольйо також дав сигнал іншим посадовцям Курії про долю, яка чекає на кожного, хто наважиться критикувати Líder Maximo. Кілька разів мені доводилося отримати висловлення вдячності та поваги від моїх колишніх співробітників мирян; і сам Державний секретар П’єтро Паролін не міг не похвалити мене за моє зразкове служіння Святому Престолу, додавши, що він «не зрозумів, що зі мною сталося потім»…

+ Карло Марія Вігано, Aрхиєпископ

29 квітня 2025 року
S.cti Petri Martyris