Маттео Демічелі – Ситуація в Католицькій Церкві викликає більше, ніж просте занепокоєння: це Церква, яка підлаштовується під «моду», яка моделює та формує себе, суперечачи не лише Євангелію, а навіть Заповідям. Як таке могло статися? Звідки це походить? Чи мав рацію Павло VI, коли в 1972 році сказав: «З якоїсь щілини дим Сатани проник у храм Божий»? Він мав на увазі Другий Ватиканський Собор?

Карло Марія Вігано – Католицька Церква, як ми знаємо, є бездоганною, бо їй надприродньо допомагає Святий Дух. Однак це не означає, що вона не може бути мучена великими кризами, поранена в своїй єдності схизмами, вражена в своїй доктрині єресями, спотворена моральним розбещенням її служителів. Обітниця нашого Господа – portæ inferi non prævalebunt – слід розуміти не як збереження Церкви від цих криз, а в тому сенсі, що ворота пекла не здійснять свого наміру, який полягає саме в тому, щоб знищити її. Але вони підійдуть дуже близько. Відступництво, про яке йдеться в Одкровенні, разом із посланнями Богородиці та об’явленнями святих і містиків, застерігають нас про цю тотальну війну між Богом і Сатаною, війну, яка складається з багатьох битв зі змінними результатами, але в якій зрештою тріумф Бога є певним і остаточним. Цей тріумф був засвідчений на Хресті Страстями та смертю Боголюдини, історичним фактом Воскресіння.

Оскільки Церква є Містичним Тілом Христовим, passio Ecclesiæ [страждання Церкви] нерозривно пов’язане з Passio Christi [страждання Христа], тому вона також повинна буде зіткнутися з власною Голготою, бути містично розіп’ятою та вважатися переможеною своїми ворогами. Їм вдалося проникнути до Цитаделі, узурпувати законну владу, як за часів Христа, щоб знищити її зсередини за допомогою нових Юд. Павло VI, відомий суперечностями, які викликають тривогу, між деякими його словами та поведінкою, наприклад, коли він заявив про дим Сатани, який сам свідомо впустив у храм, принижуючи її так званими реформами Другого Ватиканського собору та розв’язав руки тим, кого до Пія XII справедливо вважали єретиками чи збоченцями, і які вже працювали в часі його понтифікату (варто згадати Аннібале Буньїні чи єзуїтського кардинала Агостіно Беа). Поблажливість Ронкаллі та Монтіні відносно цих людей була частиною плану окупації Ієрархії: повномасштабна підривна акція, перед обличчям якої Павло VI не лише залишався пасивним, але й сам підтримував її, усуваючи одночасно багатьох добрих прелатів, яких він (звичайно) вважав ворогами Модернізму, якого він був переконаним прихильником.

Як Католицька Церква (точніше її Ієрархія) дійшла до того, щоб руйнувати незмінний Магістеріум та відкрито навчати тих доктринальних та моральних помилок, які до того часу були суворо засуджені? Сприяючи появі почуття недостатності Католицької Церкви – Domina gentium – по відношенню до світу, опускаючи її до рівня фальшивих релігій та ідолопоклонницьких забобонів; з моральним розкладом окремих священнослужителів; з втратою внутрішнього життя та стану благодаті; зі звиканням до життя в смертному гріху та безперервному святотатстві. Священник, який живе всупереч тому, що він повинен вірити та визнавати, стає досконалою здобиччю для диявола і більше не здатний навчати того, чого він сам не практикує. Звідси походить духовна сліпота та нездатність зрозуміти досконалість Божественного Одкровення. Звідси й ілюзія можливості догодити світові, «розбавляючи» Віру та Мораль, щоб могти отримати можливість бути почутим та оціненим, переймаючи їх моду. Роблячи так, Ієрархія поступово перетворила Церкву на людську установу, з людським горизонтом, прирікаючи її на соціальну непотрібність. З іншого боку, чому Господь повинен благословляти та захищати людей установи, які відкинули Його (буквально, просто погляньте на занедбання Кивотів у наших церквах) і які вірять, що можуть обійтися без Нього?

Маттео Демічелі – Соратники МакКарріка – кардинали Фаррелл, Купіч, МакЕлрой, Вюрл, Грегорі, Тобін та багато інших, були підвищені до високих посад у Ватикані та в Американській Католицькій Церкві, яка, за збігом обставин, йде пліч-о-пліч з Демократичною партією. Та, яка підтримує аборти, пропагує гендерну ідеологію та загалом все, що суперечить вченню Господа нашого Ісуса Христа. Чи є це якийсь збіг обставин?

Карло Марія Вігано – Спадкоємці МакКарріка займають ультра-прогресивну підривну верхівку, присутню сьогодні в Римі та американських єпархіях (і не тільки). Вони є вираженням глибинної церкви, корупції її членів, співучасті у здійсненні того ж підривного плану з глобалістською олігархією Нового Світового Порядку. Щоб відновити долю Церкви, необхідно неминуче викривати, добиватися та усунути тих, хто обіймав її керівні посади, щоб руйнувати її зсередини. Їхня поведінка прирівнюється до злочину державної зради і як така має бути покарана.

Маттео Демічелі – Наскільки мафія Сан Галло, американська «глибинна держава» та блокування електронних платіжних систем Ватикану вплинули на відставку Папи Бенедикта XVI та обрання Бергольйо?

Карло Марія Вігано – Я не можу цього сказати точно, адже те, що ми знаємо про переворот, який привів узурпатора Бергольйо на престол Петра, є частковим та уривчастим. Потрібне серйозне та неупереджене розслідування, яке перевірить відповідальність окремих осіб і, перш за все, виявить існування, що є незаперечним, одного сценарію під одним керівництвом.

Ми також повинні враховувати, що мати Папу, який діяв би як п’ята колона ворога, є частиною проекту, що був озвучений в 19 столітті італійськими масонами: це «революція у величній каппі та тіарі», згідно інструкцій Alta Vendita. Його підхопила не лише американська глибинна держава і загалом міжнародне глобалістське лобі, але й китайська комуністична диктатура, особливо після її вступу до Світової Організації Торгівлі у 2001 році з «ліберальним наверненням» Сі Цзіньпіна (вчився у Королівському коледжі Лондона, а отже, близького до кіл англо-американського масонства). Як я пояснив у своїй нещодавній заяві щодо Таємної Китайсько-Ватиканської угоди, комуністичний Китай вважається незамінним союзником Давоського глобалізму. Після китаїзації західних економік за допомогою підступної конкуренції з боку Пекіна, було корисно мати на своєму боці Ватикан, щоб також «китаїзувати» католицизм. У цьому Бергольйо, МакКаррік, Паролін, Дзуппі, єзуїти та сильні католицькі ліві сили, включаючи Спільноту Святого Егідія, відіграли вирішальну роль, якій Бенедикт XVI намагався протидіяти. Ось чому Бенедикт був змушений піти у відставку (також через блокування міжбанківської системи SWIFT), щоб звільнити місце для посла глобалістичного порядку денного woke. Зрозуміло, що Бергольйо ідеально досягнув того, чого від нього очікували його господарі, починаючи з ганебної зради китайських католиків, вірних Апостольському Престолу. Його портрет в Папській галереї заслуговує на те, щоб його накрили чорною тканиною, як це зробив венеціанський сенат для дожа Маріна Фальєро, зрадника Світлості, якого стратили pro crimine proditionis [за злочин державної зради] у 1355 році після спроби встановити особисту диктатуру замість виборчої монархії.

Маттео Демічелі – Незважаючи ні на що, аж до Бенедикта XVI Папство намагалося поставити бар’єр зростаючому масонському впливу у вищих сферах Ватикану. Чи відчинилися двері з приходом Бергольйо?

Карло Марія Вігано – Вибачте, що мушу Вам заперечити, але масонство проникло у вищі сфери Ватикану ще до Собору. Обрання Анджело Джузеппе Ронкаллі, якого, як кажуть, посвячували в Ложі, коли він ще був нунцієм в Туреччині, підтверджує, що влада таємних сект вже була присутня в Церкві, особливо в останні роки Понтифікату Пія XII. Аудієнції з лідерами єврейської ложі Б’ней Б’ріт, масонські натякання Павла VI: «Ми також, більше ніж будь-хто інший, є знавцями людини», – сказав він у промові 7 грудня 1965 року. І загалом прийняття революційних принципів у документах Собору, показують нам Церкву, яка перебуває під прямим впливом масонства. Ця лінія тягнеться від кардинала Віллота до Казаролі, від кардинала Сільвестріні до П’єтро Пароліні. Останній заслужив публічну похвалу масона Ді Бернардо, який сподівається на його обрання. Хотілося б зазначити, що всі представники соборової та синодальної церкви користуються повагою масонських лож, які визнають їх ініціаторами масонських ідей. Цього було б достатньо, щоб зрозуміти їхню роль як п’ятої колони ворога.

Маттео Демічелі – Церква Бергольйо нав’язала вакцинацію, як акт любові, але вимушений акт любові – це насильство. Вона була першою, хто запровадив green pass, звільнивши невакцинованих швейцарських гвардійців, тим самим підбурюючи до дискримінації. Написано: «Люби ближнього свого, як себе самого», а не на основі того, скільки доз ти прийняв, чи я пам’ятаю погано? Він припинив Меси саме тоді, коли люди найбільше потребували духовної підтримки, заборонив освячену воду, відкрив двері церков для поліції. Більшість священників не благословляли та не уділяли таїнства Єлеопомазання для хворих на Covid, також були скасовані похорони. Хіба ж не написано: «Бо Я був хворий, і ви відвідали Мене»?

Карло Марія Вігано – Дії Бергольйо в Церкві були неминучим наслідком медичного перевороту ВООЗ, фінансованого Біллом Гейтсом та фармацевтичними компаніями. Метою було провести щеплення вакцинами мРНК технологій, які б зробили зміни на генетичному рівні, зруйнували б імунну систему, викликали б тяжкі патології, серед яких рак та безпліддя, а в багатьох випадках були б смертельними. Сьогодні небезпека вакцин, які видавалися за чудодійні, підтверджена визнаннями тих, хто їх розповсюджував і нав’язував. Їхня моральна незаконність також підтверджується наявністю фетальної тканини не лише для вироблення антигенів, але й для їх реплікації. Дозвіл на їх використання, виданий Дикастерією з питань доктрини віри, який я тоді оскаржував, подаючи численну документацію, є доказом співучасті Берголіанської церкви у плані депопуляції, що реалізується в рамках Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 [Agenda 2030].

Але якщо для драматизації пандемії органи охорони здоров’я зайшли так далеко, що нав’язали носіння масок та доторимування дистанції (абсолютно некорисні): вбиваючи людей похилого віку і ослаблених смертельними препаратами (такими як Пропофол або Рівотрил), –  та примусову вентиляцію легень. Тому не дивує, що цей забобонний послух антинауці був пропагований через узурпування папської влади, щоб обманути вірних та спокусити їх шкодити собі та своїм близьким. Без афери із закритими церквами, Причастя у рукавичках, дезінфікуючих засобів замість свяченої води, заборона похоронів, призупинення Сповідей та онлайн Мес, психопандемічні розповіді мали би дуже малий успіх. Але рекламні ролики Бергольйо для Pfizer не були незацікавленими: за вдаваною ревністю Аргентинського Єзуїта про санітарне здоров’я стоять мільйонні спонсорування, що все це приносить величезні вигоди. Це робить Бергольйо винним у дуже тяжкому злочині, за який рано чи пізно також буде винесений вирок суду Історії: той самий вирок, який чекає на колаборантів санітарного режиму в усіх західних країнах.

Маттео Демічелі – Бенедикт XVI сказав, що перше право людини — це мати можливість жити гідно на землі, де вона народилася, а право іммігрувати йде потім; Бергольйо перевернув цю концепцію, зробивши недискриміноване прийняття своєрідною догмою, подібно, як для green та woke. Це папа глобаліст, який благословляє ВЕФ: де все це можна знайти в Євангелії, в слові Божому?

Карло Марія Вігано – Етнічна заміна шляхом неконтрольованої інвазії мігрантів була теоретизована в Плані Калергі, названому на честь графа Річарда Ніколауса Куденхов-Калергі, одного з «отців засновників» Європейського Союзу. Соборовий екуменізм мав забезпечити доктринальну основу для цієї операції соціальної інженерії, і так воно сталося. Ось чому Макрон створював тиск на Колегію кардиналів, щоб запобігти обранню кардинала Сари, який, як відомо, виступає проти глобалістської міграційної політики. Тому Бергольйо спотворив площу Святого Петра жахливим монументом ісламського вторгнення з моря. Всі вони є представниками однієї й тієї ж підривної організації.

Правдивий католицький Римський Архиєрей усвідомлює, що його слова та його дії повинні відповідати з усіма католицькими Римськими Папами та з Христом, Верховним Архиєреєм: «eodem sensu eademque sententia» – «в тому самому значенні та згідно тих самим поглядів»; або, як писав святий Вікентій Леринський: «quod ubique, quod semper, quod ab omnibus creditum est» – «необхідно щоб те, що ми ісповідуємо, було прийнято таким всюди, завжди і всіма». Ось чому Папи (я маю на увазі католицькі Папи) використовують форму plurale humilitatis [множина смирення], бо через них промовляє ціла Церква-Вчителька. Це священне бачення влади Римського Папи гарантує, що кожен Папа, щоб бути таким, повинен перш за все вірно зберігати та передавати Depositum Fidei: він не повинен нічого віднімати чи додавати до того, що встановив наш Господь – Глава Церкви.

Той, хто модифікує, змінює, додає, видаляє, читає та коментує по-новому, замовчує факти та натякає на сумніви, – не говорить як Папа, ані як Намісник Христа, а діє від особистої ініціативи, і тому його влада не є владою Христа. Бергольйо сам визнав це, сказавши: «Хто я такий, щоб судити?». Він не вважав себе ні Вікарієм Христа, ні Наступником князя апостолів, ні Слугою слуг Божих: він вірив, що Папство — це його власна річ, і в цьому він не дуже відрізнявся від інших своїх безпосередніх попередників, для яких новинки та зміни були звичкою, що характеризувалися вільним індивідуалізмом. Але з Бергольйо ми дійшли набагато далі: нічого, що становить навіть зовнішній вигляд Римського Папства, не було збережено, так що кожен зовнішній вияв munus petrinum [служіння Петра] насправді був проявом надмірного егоцентризму, провокацією, демонстрацією сили. Тільки погляньте на зарозумілу гордість, з якою Бергольйо згіршував простих людей, починаючи з того, що стояв перед Найсвятішими Тайнами, а потім кидався карачки перед африканськими правителями чи в’язнями. Він роздратовано заважав вірянам цілувати його перстень, але не вагаючись кланявся і цілував руку лихварям Рокфеллеру та Ротшильду, Генрі Кіссінджеру та багатьом суперкорумпованим магнатам, принижуючи Папство і Церкву. І завжди під пильним оком телекамер та фотографів, які були готові увіковічнити «смирення Папи Франциска». Господь наш обмив ноги апостолам, а не Каяфі, Іроду чи Пилату. А цим Він відповідав просто і не забував нагадати їм, що вони не мали б жодної влади, якби її не дав їм Його Отець.

Якщо ми зрозуміємо, що Бергольйо мав власне уявлення про «папство», абсолютно чуже католицькому розумінню Папства, ми також зрозуміємо, що цілком розумно припускати vitium consensus [дефект згоди] у прийнятті піднесення на престол; дефект, який робить прийняття повністю недійсним та нульовим, оскільки Бергольйо був переконаний, що Папство — це те, що він може використовувати на власний розсуд для знищення Католицької Церкви. Як «папа синодальної церкви», він відчував себе уповноваженим проповідувати глобалістське слово, ідеологію woke, райдужний гомосексуалізм, кліматичне та пандемічне шахрайство, нестримну міграцію, ситуативну мораль тощо. Вважаючи себе абсолютним монархом, тобто вільним від будь-якого зв’язку з владою Христа, Бергольйо виконав завдання, доручене йому його господарями: втілити церкву людства (бажану масонством) – повністю десакралізовану та горизонтальну, глобалістську, екуменічну та синкретичну, green, gender fluid та gay friendly. Він узурпував владу та силу Римського Папства, підкоривши його сильним Нового Світового Порядку. У цьому сенсі він був у всіх відношеннях Намісником Антихриста (1 Ів. 4,3). Тепер його насліддя продовжують такі постаті, як П’єтро Паролін і Маттео Дзуппі, Тагле, Греч, Холлеріх, американські кардинали з лав МакКарріка та багато інших, усі вони є посланцями одного й того ж лобі влади, яке вітає «Великий Орієнт», Тель-Авів і Пекін.

Маттео Демічелі – Яка Церква чекає на нас? Бергольйо призначив більшість кардиналів-виборців, а кардиналів традиціоналістів, готових до боротьби, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Чи мають кардинал-камерленго Кевін Фаррелл та Заступник Державного секретаріату Едгард Пенья Парра владу впливати на Конклав? Чи варто нам довіряти Святому Духу?

Карло Марія Вігано – Чи бачите ви в Колегії кардиналів тих кардиналів, які справді є вірні Традиції? Я ні. Щонайбільше, вони консерватори, але всі соборової моделі. Той, хто приймає помилки Собору та літургійної реформи, приймає ідеологічні передумови, що привели до Бергольйо, і не може вилікувати  соборовий рак, просто час від часу носячи величну каппу, але продовжуючи визнавати Бергольйо Папою, а Novus Ordo – звичайною формою Римського обряду.

Конклав є дзеркалом катастрофічної ситуації, в якій опинилася вся Ієрархія: 108 кардиналів були призначені узурпатором, який не був Папою. Вони спробують зміцнити Берголіанську узурпацію новим папою, який візьме естафету та завершить руйнівні дії Хорхе Бергольйо: допущення жінок до священства, скасування священничого целібату, ліквідацію старовинної Меси, скасування католицької Традиції, легітимізація содомії, впровадить плутанину щодо засудження абортів та евтаназії, узаконення генетичних маніпуляцій, демократизація управління Церквою, дегуманізація інтелектуальної діяльності з прийняттям так званого штучного інтелекту. Те, що вони є єретиками, а багато з них морально збочені, робить їх повністю чужими владі, яку вони узурпують. Будемо сподіватися, що ці кілька боязких консервативних кардиналів вирішать «розпочати боротьбу».

Ви питаєте мене: чи повинні ми довіряти Святому Духу? Корисно пам’ятати слова Господа нашого: «Хто хулу скаже на Святого Духа, – тому повіки не проститься; той підпаде під гріх довічний» (Мк. 3,29). Катехизм навчає нас, що серед гріхів проти Святого Духа є: безнадійність на Боже милосердя; спротив пізнаній правді християнської віри; закаменілість на спасенні напоумлення; нерозкаяність аж до смерті. Тепер є незрозуміло, як Святий Дух може діяти на людей, які вважають усі релігії рівноцінними, які відкидають постійний та незмінний Магістеріум Церкви, які узаконюють і заохочують найгірші пороки та, які вважають, що немає за що просити прощення у Бога, окрім браку прийняття мігрантів, відмови від вакцинації чи викидів CO₂. Господь не порушує нашої вільної волі, і Святий Дух не може надихати тих, хто протистоїть Йому. Це не означає, що ми не повинні молитися за ці душі, щоб вони навернулися, покаялися та чинили покаяння.

Маттео Демічелі – Багато хто оспівує Бергольйо, але хіба він не діяв просуваючи корумпованих та усуваючи тих, хто йому протирічив, перешкоджав йому, тобто тих, хто наполегливо продовжував дотримуватися слова Божого? Згідно Бергольйо всі є брати, всі гідні прийняття, окрім тих, хто слідує Євангелії, хто протистоїть його єресям або хто ставить під сумнів Другий Ватиканський Собор та його наслідки для Церкви та католицької віри?

Карло Марія Вігано – Той, хто хвалить Бергольйо, не може називати себе католиком, так само як той, хто хоче загасити пожежу, не може заохочувати та шанувати того, хто її розпалив і підживив. Але революція почалася не з Бергольйо, а з Івана XXIII та Собору. Протягом 60 років з усіх проповідальниць лунала одна і та ж сама єретична пропаганда, із зневажливим та протестантським обрядом, критикою минулого Церкви та реабілітацією єресіархів та відступників. І протягом шістдесяти років дуже мало голосів незгоди були переслідувані та екскомуніковані за те, що не хотіли торгувати католицьким Магістеріум взамін на церковні підвищення та владу. Я зрозумів це шахрайство лише нещодавно, але мені вистачило послідовності, щоб зробити необхідні висновки та викрити не лише моральну розбещеність, але перш за все доктринальні відхилення, які її завжди супроводжують. Я більше не міг би служити реформовану Месу, зрозумівши, чому вона була необхідна на противагу традиційній Месі. Якщо це зробив я, то чому цього не можуть і  не хочуть зробити мої брати?

Маттео Демічелі – Маніпулювання, містифікація, обман, видавання зла за добро є типовими рисами диявола. Від Пачамами до «Fiducia Supplicans», від «Fratelli Tutti» до Синоду, від «Ісус поводився того дня трохи як дурний» до Пресвятої Діви Марії, яка була людиною і, можливо, під хрестом сказала: «Брехня! Мене обманули!». Це ж так зрозуміло, як можливо, що священники та віряни були обмануті всім цим?

Карло Марія Вігано – Священники та вірні звикли практикувати послух без розрізнення, роблячи його метою, а не засобом. Послух сам по собі не є добром: він є добром, якщо людина слухається законної влади згідно законного наказу; він є злом, якщо хтось слухається незаконної влади чи незаконному наказу. Перетворювати послух на мету, коли він є засобом, спрямованим на досягнення вищої мети, є серйозною помилкою, яка, якщо робити це свідомо, також стає гріхом.

Розглядаючи питання послуху, ми занадто часто забуваємо, що підданий зобов’язаний не лише слухатися настоятеля, і лише в тих питаннях, над якими він має владу; і ніколи не порушувати послуху Богу. Але також обов’язком настоятеля є видавати законні накази спрямовані на добро. Той, хто зловживає своєю владою, вимагаючи сліпого послуху від своїх підданих з незаконною метою (наприклад, примушувати вірних чинити гріхи проти Віри чи Моралі, або зобов’язувати їх не слухатися Церкви та Бога), робить таку ненависну владу, яку він виконує –  незаконною; і не слухається в свою чергу Того, хто поставив його до влади.

На жаль, незнання Катехизму та основ католицької релігії було нав’язане саме тими, хто добре знав, що освічений народ зможе не послухатися та повстати проти фальшивих пастирів та їхніх фальшивих доктрин. І через 60 років ми бачимо результати: католицькі віряни та багато священників вважають, що послух церковній владі – це обов’язок без жодних обмежень. Але таким чином тиранія була легітимізована, а Бергольйо став тираном в повному значенні цього титулу. Скасування відлучення від церкви єзуїта Рупніка, просування по церковній кар’єрі сумнозвісних содомітів, захист педофілів та сексуальних маніяків – це лише прояв абсолютизму, гідного вавилонського сатрапа, подібно як і переслідування його опонентів всупереч закону та справедливості.

Маттео Демічелі – Я завжди стверджував, що цей європейський, цей план ЄС – це сатанинський план. Чи я зробив гріх?

Карло Марія Вігано – Ви би вчинив гріх, якби не вважали синархічний проект Європейського Союзу та глобалістської еліти сатанинським. Не забуваймо, що ідеологія, що лежить в основі Нового Світового Порядку є по суті люциферіанською та антихристовою. Або, як евфемістично висловилася Урсула фон дер Ляєн: «натхненний Талмудом» ( тут ).

Маттео Демічелі – Що слід робити нам, католикам, яким Бог дав благодать зрозуміти обман диявола? Залишатися в Католицькій Церкві, продовжувати відвідувати Месу та приймати Таїнства? Чи, може, нам варто відвернутися від цього та йти за священниками, які вірні Божому слову? Бо там назовні є все, навіть ті, хто збирає «вірних», проголошуючи, що перебуває у прямому контакті з Богородицею. Диявол завжди пильнує у засідці, вірні дезорієнтовані та ризикують заблукати, тож Ви як добрий пастир, як би провадили отарою?

Карло Марія Вігано – Ми не повинні робити помилки вважаючи, що католик, щоб залишитися таким, повинен дистанціюватися від Церкви: саме заколотників, які її окупують, потрібно вигнати, а не вірян, які натомість мають повне право в ній залишатися. Пасовище та кошару змінити не можна: найманців та лжепастирів треба змінити. Вірні, як вівці, що розпізнають голос свого Пастиря, повинні радше виявляти ту розсудливість, яка є необхідною в часи кризи: розпізнавати добрих священників і підтримувати їх матеріально та молитовно, бо рано чи пізно Господар жнив повернеться і ця абсурдна ситуація закінчиться. Безперечно, певним є те, що ми повинні розпочати не надавати жодної допомоги тим у Церкві, хто підтримує помилки секти, яка її окупує: ні пожертв, ні пожертвувань, ні вісім на тисячу [податкова декларація на користь Католицької Церкви Італії]. А якщо священник у вашій парафії є єретик, то ви не повинні відвідувати ні Месу, ні все інше.

Слід також пам’ятати, що в кризовій ситуації, є фізіологічно, що створюються ніші анархії не лише всередині установи, а й на протилежному фронті. Диявол ніколи не перестає сіяти розбрат, а також спотворювати навіть найкращі наміри, користуючись людською нікчемністю та слабкостями. Якщо ми подивимося на те, хто сьогодні отримує медійну популярність (я не думаю, що тут слід називати імена), ми зрозуміємо, що система повністю зацікавлена в тому, щоб спрямувати опозицію до постаті контроючого воротаря, фактично зводячи нанівець та перешкоджаючи будь-якій формі протистояння. Але справжне протистояння (як це було у житті святого Атаназія, літургійну пам’ять якого ми святкували минулого тижня) безумовно існує, навіть якщо воно мовчазне або маловідоме. Це pusillus grex – мале стадо, розпорошене по всьому світу, до якого Господь звертається зі словами втіхи та надії: «Не бійтеся: Я переміг світ» (Ів. 16,33).