Усі запитання та відповіді з інтервʼю будуть поступово опубліковані на цій сторінці, відповідно до їх публікації на сайті Kokx News, який має на них ексклюзивне право. Для кожної частини буде прикріплене посилання на оригінал.

Стівен Кокс – Ваша Ексцеленціє, багато рішень Превоста свідчать про його бажання продовжувати єретичний шлях своїх попередників, зокрема синодальний шлях, прокладений Хорхе Бергольйо. Багато хто, здається, вважає за необхідне «дати йому час» і «плекати надію», що ситуація покращиться. Водночас, здається, програма Превоста досить ясна, і мовчання або «надання йому презумпції невинності» – представляючи більш позитивно образ його управління може стати можливістю для скандалу через опущення та/або хибну надію. Що Ви думаєте про ці аргументи, і як католики повинні ставитися до цього «понтифікату», від початку якого пройшло трохи більше ніж два місяці?

Архиєпископ Вігано – Ніхто з нас не може судити про foro interno, тобто про внутрішні розположення, згідно яких людина діє чи говорить: це може зробити лише Господь, який бачить до глибини нашого серця. Однак це не означає, що ми не можемо висловлювати думку щодо foro esterno, тобто про ефекти і наслідки, які можуть мати дії чи заяви людини загалом чи в конкретному контексті. Це стосується і Лева, обрання якого багатьма вважається знаком змін порівняно з катастрофічним періодом Берголіанської узурпації, хоча немає жодних доказів, які б це підтверджували. Дійсно, спостерігається помноження урядових дій, призначень та публічних заяв у яких Лев повністю відповідає лінії свого попередника, який викликає фатальні спогади.

Я сам, як багато хто зауважив одразу після виборів, волів утриматися від публічного висловлення своїх коментарів щодо Лева, які могли б здатися поспішними.

Однак, трохи більше ніж через два місяці, я вважаю, що можна знайти узгодженість у діях та заявах Лева відносно лінії прокладеної Бергольйо. І, можливо, поява цього імпровізованого селфі сестри Наталі Бекарт та інших членів синодальної еліти з новообраним Папою набуває сьогодні значення, яке спочатку більшість могли не помітити. Послання, яке ми можемо з нього почерпнути — і яке супроводжується блаженними та задоволеними посмішками багатьох ультрапрогресивних виборців (серед них кардинал Купіч з Чикаго), які зʼявилися на Центральному балконі базиліки святого Петра після білого диму, — полягає в тому, що синодальний шлях, від якого церква Берголіанська та пост-Берголіанська жодним чином не може відхилитися, вже був назначений, і що Лев був обраний на четвертому турі голосування як продовжувач синодального мандату, а не munus petrinum.

Скажу прямо: синодальне лобі очікує, що Лев надасть канонічну легітимність підривному процесу позбавлення влади Папства; свого роду добровільне зречення Монарха на користь Парламенту, який у відповідь на зречення від влади юрисдикції та управління визнає його як почесний примат, який також може бути використаний на екуменічному рівні. У юридичному парадоксі це лобі вимагає, щоб наділений владою божественного права, який виконує найвищу владу в Церкві, передав їм це право, чого Папа не може зробити. Цей церковний переворот має довести до своїх крайніх наслідків революційний процес, розпочатий на Другому Ватиканському соборі єпископською колегіальністю Lumen Gentium, поширюючи управління Католицькою Церквою на мирян та жінок, на повну шкоду нерозривному звʼязку між владою отриманою через Таїнство Рукоположення та владою Юрисдикції, яка існує в Церкві з незапамʼятних часів. З іншого боку, поширення на жінок функцій, які до тепер були резервовані для клиру, відкриває практичну можливість для запровадження параміністеріальних ролей, таких як диякониси та невисвячені жінки-священнослужителі. Не можна у цьому не побачити здійснення вимог Порядку денного до 2030 щодо гендерної рівності.

Я не знаю, чи усвідомлюють мої брати-єпископи та вірні смертельну загрозу, яку ця підривна та шахрайська дія становить для Католицької Церкви. Те, що Революція зробила в католицьких країнах, тепер здійснюється тут – на церковному рівні: ліквідація монархії божественного права та заміна її шахрайством найвищої народної влади; тоді як насправді метою є передати владу в руки еліт та перетворення її на тиранію. Синодалізація, тобто псевдо-демократизація Церкви, у цьому сенсі, стане інструментом і причиною її руйнування, точно так само, як це вже сталося в цивільній сфері. У цій ворожнечі до священного царювання Папства проявляється вся ненависть Сатани: бо в католицьких Царях та в Римському Архиєреї сяє Свята Велич Христа Царя і Архиєрея, який править з трону Христа.

Ця демократизація — лише номінальна, бо насправді влада належить лобі — неминуче тягне за собою бюрократизацію Церкви, а ми знаємо, що бюрократія є одним із головних інструментів контролю масонства. Бюрократи, під виглядом «демократичних» та «синодальних» процедур, можуть маніпулювати зборами, керувати голосуванням, формувати згоду та створювати враження, що певна пропозиція виникла спонтанно знизу, тоді як насправді вона була ретельно спланована до дрібниць тими, хто керує всім організаційним апаратом Синоду. Це колосальна фікція, обман, який гротескно відтворює розпад громадянського суспільства після 1789 року. Шахрайство, яке також призведе до терору і диктатури безликого та безіменного органу, який пропагуватиме кліматичні догми та нові гріхи проти довкілля, екскомуніки за кривду щодо мігрантів або за заперечення догм інклюзивності ЛГБТК+, і робитиме це від імені синодальної Церкви. Однак у цьому випадку немає короля Людовика, якого можна було б стратити на гільйотині: монарх уже схилився перед глобалістськими ідолами, і його капітуляція виглядає переконаною та бажаною, майже запланованою заздалегідь. 

Тим, хто наполегливо ідеалізує образ Лева за моделлю, яка, безумовно, є втішною, але не відповідає дійсності, я раджу оцінити факти такими, якими вони є, а не намагатися пристосувати їх до власних бажань. Почну з незаперечного факту: Роберт Франциск Превост був призначений Префектом Дикастерії у справах єпископів і отримав кардинальську гідність у 2023 році самим Бергольйо. І якби Бергольйо мав хоч найменшу підозру, що Превост не буде послідовним у його керівній лінії, він би ніколи не підняв його в кардинали, ані не поставив би його на чолі стратегічної Дикастерії, яка вирішує питання призначення єпископів.

Я боюся, що Лев представляє «модернізм з людським обличчям», якщо запозичити вираз: «соціалізм з людським обличчям», – пов’язаний з Празькою весною 1968 року. Його безперечно переконлива та привітна манера може ввести в оману багатьох, особливо «консервативних католиків», спонукаючи їх створити віртуальний образ Папи, який, однак, не відповідає дійсності. Час, який пройшов між Nuntio vobis та оприлюдненням «зеленої» Missa votiva виявив низку заяв на різні теми, які показують нам Лева, повністю відданого соборовій та синодальній еклезіології, з єдиною відмінністю від його Попередника — це його більш ввічлива поведінка.

Не забуваймо, що в період психо-пандемії архиєпископ Превост без вагань підтримував провакцинаційні наративи, рекомендуючи використання масок, соціальне дистанціювання та дотримання непотрібних і шкідливих санітарних норм ВООЗ. Його нещодавні заклики до «green навернення» використовують теологічну термінологію, яка перетворює антинаукову психо-екологічну теорію, просякнуту неомальтузіанством та гностицизмом, на набагато презентабельнішу Релігію Природи перед якою схиляється глава Римської Церкви, ключовий прихильник глобалізму.

Але якщо архітектори Порядку денного до 2030 є відкритими ворогами нашого Господа та Його Церкви; якщо їхні фальшиві надзвичайні ситуації служать для легітимізації хибних рішень, що передбачають знищення частини людства та поневолення тих, хто виживе, то як Папа — хотів би знати — може не усвідомлювати величезної моральної відповідальності, яку він бере на себе, ратифікуючи переворот Нового Світового Порядку?

Як буде судити суд Історії і непомильний суд Христа Царя і Архиєрея цю зраду munus petrinum [уряду Петра]?

Лев опиняється на роздоріжжі: обрати широкий і зручний шлях згоди зі світом та ворогами Христа і втратити свою душу разом із Стадом, довіреним йому Господом; або ж обрати вузький і крутий шлях наслідування Христа і повернення до Традиції, у героїчному свідченні про Христа, і Христа Розпʼятого (пор. 1 Кор. 2,2). Настав час раз і назавжди завершити «соборовий досвід» з його жахливими невдачами та спустошенням на всіх фронтах. Наполегливо йти цим шляхом самознищення та самогубної загибелі означало б брати на себе відповідальність за передбачену загибель, заохочувати її, а не засуджувати та боротися з нею всіма засобами. З упевненістю пам’ятаймо слова нашого Господа до Петра: «Я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла; а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22,32).

16 липня 2025 року
Beatæ Mariæ Virginis de Monte Carmelo