Цей інтерв’ю було розділено на дві частини з редакційних міркувань.
Відео першої частини доступне тут, і друга частина тут.
Текст інтерв’ю також опубліковано на Kokx News.

– 1 –

Стівен Кокс — Ваше Високопреосвященство, ми прочитали Ваш «гарячий» аналіз результатів надзвичайної Консисторії (тут), і, гадаю, можна сказати, що Ви знову влучили в ціль: «Ця Консисторія закріплює наступність між Бергольйо та Превостом у всіх суперечливих пунктах синодального порядку денного та в незворотності Собору». Яким, на Вашу думку, є сценарій, що відкривається перед нами як католиками після нещодавніх заяв Лева про «динамічний розвиток» Доктрини та Моралі?

Архиєпископ Карло Марія Вігано — Коли ми чуємо про «динамічний розвиток», ми не можемо не згадати про засудження гетеродоксальної [єретичної] доктрини так званої «еволюції догмату», згідно з якою Церква з плином часу та завдяки науковому прогресу богословських дисциплін нібито отримує краще та інше розуміння Одкровення. Це справжнє псевдонаукове шахрайство, засноване на еволюціонізмі та філософському історизмі, яке пропагується модерністами ще з часів Альфреда Луазі. Таким чином християнський народ намагаються переконати, що їхні фальсифікації Віри та Моралі слід вважати лише іншим способом вираження тих самих понять, які протягом двох тисяч років Магістеріум не міг правильно сформулювати. Виходить, що Католицька Церква нібито навчала доктрин, які протягом століть пасивно приймалися покірним і неосвіченим народом, і які лише з ІІ Ватиканським Собором та його літургійною реформою були відкинуті.

Очевидно, що доктрини, які Собор затьмарив або переформулював, — це саме ті, що засуджують його власні відхилення, не в останню чергу «синодальність». Модерністи розглядають догми як тимчасові вираження релігійного досвіду, що еволюціонують і адаптуються до обставин. «Ситуативна мораль» Amoris Lætitia та Fiducia Supplicans є практичним застосуванням цього єретичного еволюційного підходу з руйнівними наслідками, так само як і соборна літургія перебуває у стані безперервних змін. Очевидно, що все це відповідає антропоцентричному теологічному підходу та іманентній філософії.

Той, хто сьогодні сидить на Престолі Петра, стверджує, що некатолицькі секти складають ту фантомну «церкву», існування якої теж бачить Lumen Gentium, але не тільки в Католицькій Церкві, творячи ехо Бергольйо, який оголосив, що усі релігії є шляхами спасіння, бажаними Богом.

Але якщо всі релігії бажані Богом, якщо істина є «багатогранною» і проявляється по-різному та у безліч способів у всіх християнських конфесіях і навіть у язичницьких релігіях та ідолопоклонницьких забобонах, то чому — питаю я себе — єдиною релігією, яка вважається неприйнятною та підлягає цензурі в цьому екуменічному та інклюзивному Пантеоні, є традиційна Католицька віра? Відповідь проста і водночас жахлива: тому що Католицька віра — єдина істинна, єдина, проти якої Сатана нацьковує всі інші, які він сам надихає та підтримує. Єдина, якої Сатана боїться, бо вона викриває його пекельні підступи та бореться з ними. [1] «Astiterunt reges terræ, et principes convenerunt in unum, adversus Dominum, et adversus Christum ejus» – «Повстають земні царі, і князі зговорюються разом на Господа та на Його Помазаника» (Пс. 2,2). Екуменічна та масонська єдність ІІ Ватиканського Собору ґрунтується на цьому pactum sceleris [злочинній змові] між фальшивими релігіями, обʼєднаними проти єдиної істинної Релігії. Перекручуючи слова святого Павла «Veritatem facientes in caritate – «жити по правді та в любові» (Еф. 4,15), єдність, у розумінні прихильників синодальності не може і не повинна ґрунтуватися на Істині: бо саме Істина робить таку єдність неможливою, а тим більше Любов до Бога та до ближнього.

Сценарій, що вимальовується — ба більше, той, що вже розгортається перед нашими очима — глибоко тривожний, але в есхатологічному погляді він знаходить своє пояснення в відступництві, передвіщеному пророком Даниїлом та Об’явленні Івана, що було підтверджено, імовірно, у третій частині послання Діви Марії у Фатімі та її словами в Ла-Салетті: «Рим втратить Віру і стане престолом Антихриста».

Апостазія ієрархії Католицької Церкви є частиною тієї кризи земної влади, що стала неминучим наслідком відмови від Царювання Господа нашого Ісуса Христа. Ця влада вимагає послуху в імʼя Голови Містичного Тіла, водночас відокремлюючись від Нього через єресь та корупцію. Ієрархія не зможе загоїти рану (vulnus), за яку вона несе відповідальність, доки не навернеться. До того моменту вона залишатиметься лише тиранічною та самореференційною владою, позбавленою будь-якої легітимності, оскільки зловживає своїми повноваженнями заради мети, протилежної тій, задля якої Господь її встановив.

– 2 –

SK — У багатьох Ваших виступах, починаючи з 2020 року, Ви наголошували на паралелізмі між методами роботи deep church [глибинної церкви] та deep state [глибинної держави]. Останні викриття, пов’язані з документами з досьє Епштейна — які тепер розсекречені та здебільшого оприлюднені — показують, що корупція та шантаж були головними інструментами для отримання послуху та співпраці від осіб, що посідають найвищі інституціяльні посади. Але що найбільше бентежить, то це рівень жахіття, скоєних проти дітей та невинних жертв. Що керує цими людьми?

CMV — Ми не можемо не бачити в катуваннях дітей ту саму антихристиянську ненависть, яка призвела до мучеництва Вільяма з Норвіча (1144), Г’ю з Лінкольна (1255), Вільгельма з Обервезеля (1287), Рудольфа з Берна (1294), Андреа Окснера (1462), Симона Трентського (1475), Себастьяно Новелло (1480), Лоренціно Соссіо (1485), Доменіко дель Валя, Христофора з Ла-Гвардії: усі вони були дітьми-ґоями віком від 3 до 15 років, закатованими та вбитими тією самою Синагогою Сатани, яка сьогодні править світом. [2] Усіх їх мордували з тієї самої причини: щоб ще раз убити в тілі невинного Непорочного Агнця, який віддав Своє життя за наше Відкуплення.

Різниця між цими ритуальними вбивствами та тими, що випливають із розсекречених документів, полягає в тому, що тоді вони могли здаватися поодинокими випадками, оскільки скоювалися вузькою сектою, справедливо відкинутою цілком католицьким суспільством; тоді як сьогодні — за мовчазної згоди мейнстрімної преси та скандальної бездіяльності представників судової влади — вони відбуваються у величезних масштабах скоєні тією ж самою сектою, якій вдалося захопити владу після дехристиянізації суспільства та встановлення Революції. Революції, яку Собор зробив своєю, поступово навертаючи членів ієрархії до масонських принципів і часто обираючи кандидатів до духовного сану серед емісарів лож.

Це матриця пекельної секти, яку документи Епштейна підтверджують у найжахливіших деталях. З іншого боку, якщо прихильники ІІ Ватиканського Собору дійшли до заперечення відповідальності юдеїв у Розпʼятті Господа нашого, то не дивує їхня завзятість у стиранні памʼяті про тих Святих дітей-мучеників, навіть піддаючи сумніву історичну реальність їхнього вбивства під час ритуальних жертвоприношень.

Постсоборна ієрархія стала співучасницею сатанинського плану, не розуміючи його жахливих наслідків. Але попри очевидність цього глобального перевороту, вона продовжує непохитно підтримувати та ратифікувати глобалістський порядок денний: вакцинальну аферу, шахрайство «зеленого курсу», божевільну гендерну теорію, ЛГБТК+ ідеологію та етнічне заміщення католицьких націй, хоча все це є частиною одного і того ж злочинного та підривного проєкту, який, як ми сьогодні знаємо, був ретельно спланований.

Але щоб цей переворот міг відбутися, необхідно було відтворити в церковній сфері те, що зробили «діти» сімей високої лихварської фінансової олігархії, інфільтруючи уряди своїми Young Global Leaders Світового Економічного Форуму за документованої співпраці самого Епштейна та відомих «ашкеназьких філантропів». Саме тому «пʼяті колони» на верхівці соборової ієрархії створили, так би мовити, «династичну лінію», яка б забезпечила «спадкоємність», а отже — ідеологічну та організаційну послідовність у центральних і периферійних органах Церкви. Теодор Маккеррік розставив своїх протеже — Купіча, Тобіна, Грегорі, Фаррелла, Макелроя (цитуючи лише деяких) — на ключові ролі в Єпископських конференціях та Римській курії. Сьогодні вони діють так само зі своїми фаворитами, щоб увічнити владу цього лобі.

– 3 –

SK — Що можемо зробити ми, як католики та як члени нашої громади, щоб протистояти цій ситуації повного перевернення кожного, навіть найелементарнішого, морального та етичного принципу?

CMV — Говорячи по-людськи, зіткнення, що намічається, виглядає вкрай нерівним. З одного боку — pusillus grex [мале стадо], що складається з тих, хто береже Священне Передання. Ця частина залишилася практично без Пастирів, ба більше — вона покинута та є переслідувана найманцями та фальшивими пастирями синодальної церкви, до того ж вона дезорганізована та розпорошена. З іншого боку — увесь світ з його потужними організаційними, фінансовими та інституційними ресурсами, ревним союзником якого являється та «церква», що проголошує себе інклюзивною для всіх, окрім католиків. Світ, який готується виключити християн із суспільного життя, криміналізувати приналежність до Католицької Церкви та вважати традиціоналістів «не-особами». Внесок синодальної церкви в цю операцію переслідування полягає як у співпраці з глобалістським Порядком денним, так і у відлученні тих, хто, як і я, викривав (і досі викриває), корупцію прелатів та тих, хто забезпечив їм захист і безкарність.

Я хотів би звернути увагу на значущий елемент процесу ментальної маніпуляції масами. Кілька днів тому ми чули, як виступаючи на щорічній зустрічі Світового Економічного Форуму в Давосі, президент Конференції європейських рабинів Пінхас Гольдшмідт назвав громадян націй нашого континенту «старими європейцями», визначивши їх як антисемітів та ісламофобів лише тому, що вони не готові змиритися з уже незворотним етнічним заміщенням. [3] Таким чином глобалістська еліта створює ідеологічне підґрунтя (як це вже було під час психопандемії з маргіналізацією «антивакцинаторів) для делегітимізації будь-якого голосу, що протистоїть диктатурі єдиної думки. Ця делегітимізація тягне за собою неявне позбавлення прав, дає зелене світло остракізму, переслідуванням і криміналізації. Еліта відмовляє в громадянстві тим, хто має на нього право, і надає його чужинцям, за якими шахрайським шляхом визнає навіть право голосу. «Старі європейці» належать до «старої Європи» — суб’єкта, відмінного від «нової Європи»: інклюзивної, мультикультурної, мультиетнічної, мультирелігійної та глобалістської Європи Нового Світового Порядку. З одного боку ми маємо християнську Європу суверенних націй, з іншого — Європу масонську, талмудичну та синархічну.

Щось подібне, теж тривожне, відбулося і на церковному полі, яке не менше просякнуте «п’ятими колонами», ніж цивільна сфера. У цьому випадку ми маємо вже не «старих європейців», а «старих католиків»: тобто тих вірян, які досі наполегливо вважають себе членами Церкви Христової та не бажають бачити в ній тих, хто свідомо відкидає її Віру, Мораль та Літургію. Навʼязлива імміграційна пропаганда Бергольйо та Превоста, кардиналів та єпископів на підтримку етнічного заміщення, що здійснюється глобалістськими урядами, не обмежується цивільною сферою: вона знаходить свій церковний відповідник в екуменічній пропаганді. Їхня політика «відкритих кордонів» почалася з ІІ Ватиканського Собору, який навстіж відчинив ворота Цитаделі та опустив її підйомні мости саме в той момент, коли ворог готував найзапекліший штурм. Релігійне заміщення, яке здійснює соборово-синодальна ієрархія, є не менш усвідомленим, ніж етнічне. Воно проявляється в тому самому методі дій: змусити справжніх католиків до вигнання та надати громадянство єретикам і збоченцям. Той, хто не схвалює Novus Ordo у всіх його значеннях, виявляє себе як «старий католик», що належить до «старої Церкви» зі своєю «старою Месою»; і цим він самовиключається, самовідлучається від «нової церкви». З одного боку ми маємо Католицьку Церкву, з іншого — церкву соборову, синодальну, екуменічну, якій вдалося захопити владу і яка не має жодного наміру її віддавати.

– 4 –

SK — Як Ви вважаєте, чому сьогоднішня Церква приділяє стільки уваги екуменічному діалогу з некатоликами і водночас виявляє таку нетерпимість і суворість до традиційних спільнот? Чому вона настільки жорстка щодо Вас, але така інклюзивна з єретиками, схизматиками та навіть з Ісламом та Юдаїзмом?

CMV — Ієрархія Католицької Церкви — і насамперед ті, хто захопив контроль над Ватиканом, узурпувавши Престол Петра — більше не володіє авторитетним голосом Істини, а лише боязким голосом діалогу та компромісу зі світом. Це триває від ІІ Ватиканського Собору, який став точкою розриву та порушення наступності щодо єдиної Святої Католицької Апостольської Римської Церкви всіх часів.

Причина, чому соборна церква визнає інші церкви по різному християнські та секти, полягає в тому, що вона більше не вважає себе єдиною хранителькою об’явленої Істини. Саме тому вона ставить себе на один рівень з ними через незліченні екуменічні (всередині християнства) та міжрелігійні (поза християнством) зустрічі. Папство виходить із цього спотвореним, а єпископ Рима зводиться до статусу primus inter pares [перший серед рівних], згідно з «синодальним та екуменічним» розумінням, викладеним у робочому документі Єпископ Рима. Примат і синодальність в екуменічних діалогах та у відповідях на енцикліку Ut Unum Sint. [4] Це практичні наслідки формулювання subsistit in з догматичної конституції Lumen Gentium.

Православні схизматики, протестантські єретики, язичницькі ідолопоклонники та соборно-синодальна церква об’єднані своєю гетерогенністю щодо Католицької Церкви; і саме від Католицької Апостольської Римської Церкви всі вони зневажливо дистанціюються.

Не забуваймо, що і серед Православних є громади, які запровадили дияконат для жінок, переймаючи ідеї гендерної рівності, до яких соборова церква вже давно адаптується дедалі сміливішими інноваціями. Протестанти та Англіканці поділяють із соборно-синодальною церквою, яка відкидає, переосмислює або скасовує католицькі Істини, еклезіологічні та доктринальні помилки й єресі, і разом вони екуменічно прагнуть до фальшивої єдності ціною апостазії від віри.

Афера із адміністративним вироком Дикастерії доктрини віри, який наклав на мене відлучення, оголосивши мене в стані схизми з Берголіанською церквою за те, що я наважився поставити під сумнів її двох недоторканних ідолів: ІІ Ватиканський Собор та легітимність Хорхе Маріо Бергольйо як Папи. Це, очевидно, не робить мене схизматиком щодо Католицької Церкви, а лише щодо соборно-синодальної церкви, доводячи тим самим, що вона сама перебуває у стані de facto схизми з Католицькою Апостольською Римською Церквою — не більше і не менше, ніж православні чи протестанти.

– 5 –

SK — Саме цими днями Братство Святого Пія X оголосило, що 1 липня висвятить нових єпископів без ватиканського дозволу. Як Ваше Високопреосвященство оцінює це рішення?

CMV — Я дуже ціную рішення забезпечити Апостольське наступництво, щоб гарантувати безперервність Братства та зберегти скарб Традиції, католицького Священства та Святої Жертви Меси. Проте я вважаю, що Братство Святого Пія X ще має пройти фінальну стадію шляху усвідомлення, який 38 років тому привів його засновника, архиєпископа Марселя Лефевра, до визнання – «модерністський Рим є апостатичним».

Цілком вірно, що стан необхідності, на який посилаються для легалізації єпископських свячень, виправданий спасінням душ — salus animarum suprema lex [спасіння душ — найвищий закон]. Це дає Братству право здійснювати висвячення нових єпископів навіть за відсутності Папського мандата, який Папа, вірний Петровому служінню, безперечно надав би. Менше з тим, слід зауважити: що є дуже малоймовірно, що якби Лев погодився на ці висвячення, Братство опинилося б у парадоксальній ситуації — з двома єпископами «в неврегульованому канонічному статусі» та новими «в єдності з Римом». Це спровокувало б розкол усередині самого Братства. Канонічно виходу з цієї ситуації не видно, і це тому, що проблема має теологічну та еклезіологічну природу. І сам Генеральний настоятель о. Давіде Пальярані визнає цю надзвичайно серйозну аномалію, яку обʼєктивно неможливо усунути в той час, коли умови для повернення Рима до Традиції, є набагато менш реалістичними, ніж за часів монсеньйора Лефевра.

Бажання Братства Святого Пія X конкретно засвідчити свою єдність з Апостольським Престолом, cum Petro et sub Petro [з Петром і під Петром], цілком зрозуміле; проте об’єктивну прірву, що існує, неможливо подолати адміністративним шляхом, маючи за співрозмовників чиновників, які більше не сповідують католицьку віру і ставлять собі за мету руйнування святої Церкви.

Сподіваюся, що причина, з якої Генеральний настоятель наполягає на діалозі з Римом, має на меті не стільки канонічне врегулювання, скільки прагнення, так би мовити, «загнати їх у кут». Щоб, з одного боку, була очевидною воля членів Братства визнавати себе дітьми Католицької Церкви та підданими Римського Архиєрея, а з іншого — щоб «зафіксувати в протоколі» неготовність нинішньої ієрархії переглянути ІІ Ватиканський Собор та його найтяжчі наслідки, показуючи її такою, якою вона є — підривною та єретичною.

Парадокс римського вето постає у всьому своєму шокуючому протиріччі, якщо врахувати, що Святий Престол продовжує ратифікувати ex post [заднім числом] єпископські свячення китайської патріотичної церкви — яка, як відомо, є схизматичною і має власну паралельну ієрархію, ворожу до Рима. Не забуваймо, що відлучення за єпископські висвячення без Апостольського мандата було впроваджене Пієм XII у 1958 році саме для того, щоб закріпити стан схизми Патріотичної Асоціації. Секретна угода між Китаєм та Ватиканом, укладена Бергольйо та Пароліном, перекреслює позицію, якої Святий Престол дотримувався аж до Бенедикта XVI, і ставить китайську схизматичну церкву в один ряд з іншими некатолицькими сектами, з якими синодальна церква веде дружній діалог без жодних проблем.

Ми мусимо визнати, що нинішня криза, саме через свою абсолютну винятковість та тяжкість, вимагає підходу, так би мовити, – «поза рамками». Канонічні відповіді діють у часи відносної нормальності, а не для надзвичайних, я б сказав, майже есхатологічних ситуацій. Те, куди зайшла соборно-синодальна церква, призвело до того, що одні й ті самі особи утримують священну владу Церкви та ворожу владу її фальсифікації. Неможливо очолювати Католицьку Церкву в ортодоксії та водночас синодальну церкву в єресі, так само як неможливо служити двом панам (пор. Мт. 6:24).

– 6 –

SK — Чи вважаєте Ви обґрунтованою та прийнятною перспективу «літургійного миру», яку висувають певні церковні кола?

CMV — «Літургійний мир», якого прагнуть деякі прелати та католицькі інтелектуали, на мою думку, є надзвичайно небезпечною оманою, в яку першими впали самі її прихильники і в яку впадуть також ті, хто на них орієнтується. Концепція мирного співіснування двох форм одного і того ж обряду є неможливою; вона є плодом «дедогматизації» Літургії, якій відповідає «делітургізація» віровчення. Тридентська Меса є молитовним голосом католицької віри, згідно з правилом Lex orandi, lex credendi. Novus Ordo є ідеологічним вираженням помилок Собору з ясними, зухвалими упущеннями та маніпуляціями, спрямованими на те, щоб спотворити католицьку віру і поступово перевести віруючих до Універсальної Релігії. Віряни, які відвідують обидва обряди, можливо вважатимуть служіння згідно давнього обряду красивішими та урочистішими, але вони будуть переконані, що можна змусити два протилежні світи співіснувати, просто надавши свободу обом. Це суперечить принципу несуперечності ще раніше, ніж католицькому Магістеріуму. Як справедливо зауважив монсеньйор Маріан Елеганс: «Толерується незаявлена схизма, що охоплює всю Католицьку Церкву, між так званими «модерністами», «адаптованими до духу часу», «релятивістами» та «плюралістами», «лівими», «католиками-реформаторами» та католиками «консерваторами», «правими», «традиціоналістами» та «правовірними». Обидва крила вважають себе вірними та католицькими. Це і є витончений парадокс». [5]

Кріс Джексон коментує: «Цей скандальний подвійний стандарт доводить, що соборова церква більше цінує відповідність своєму новому гуманістичному кредо, ніж вірність істині Христа». [6] На жаль, серед консерваторів панує абсолютно помилкове і безпідставне переконання, що причиною кризи став не ІІ Ватиканський собор, а його хибна інтерпретація; що крах релігійної практики спричинив не Novus Ordo Missæ, а зловживання під час його відправи.

– 7 –

SK — Що можуть зробити священники та віряни, щоб протистояти цій кризі цивільної та релігійної влади?

CMV — Думати, що сьогодні можна докорінно зцілити інституції всього західного світу, які перебувають у руках «синагоги Сатани», — це божевільна ілюзія. Наша цивілізація досягла кінцевої стадії раку, який розʼїдає її зсередини: це бунт проти Бога, натхненний і здійснений князем цього світу та його слугами.

Я вважаю, що настав час серйозно розглянути питання створення «намірених спільнот» [7] згідно пропонованої моделі Рода Дреєра [«Варіант Бенедикта»]: «У часи спустошення та розпуки після падіння Римської імперії, у ворожому світі, бенедиктинські ченці створювали невеликі громади, щоб зберегти те, що є важливим у християнській вірі, і посіяти цивілізацію майбутнього». На думку Дреєра, наша ситуація така ж сама, або стане такою найближчим часом. [8] Що заважає католикам відродити численні покинуті або обезлюднені села, об’єднавши свої здібності та ресурси для спільного життя згідно з християнським устроєм і забезпечивши себе засобами незалежності та самодостатності — зокрема економічної та продовольчої, — які б запобігли або принаймні максимально обмежили зараження ворожим світом? Один французький священник пише: «Під час ковіду я служив підпільні Меси в сараях. Здавалося, ніби ми повернулися в часи [Французької] Революції. Сьогодні влада більше не служить ні народу, ні Богу, а служить глобалізму. Це боротьба між Христом Царем і князем цього світу, дияволом. Завдання кожної людини — стати на бік добра і чинити опір злу». [9]

Що заважає священникам допомагати вірянам у цій боротьбі проти глобалізму, як це вже почали робити деякі з них? Католикам необхідно повернути собі власну долю, вирвавшись з-під інвазивної та смертоносної диктатури еліт і всевладдя узурпованої влади. З іншого боку, якщо ми перебуваємо в стані церковної потреби, то ми перебуваємо в ньому і в цивільній сфері. Таке повернення собі влади, однак, можливе лише тоді, коли кожна душа живе благодаттю і в благодаті. А для цього незамінною є освячуюча дія Таїнств і Святої Меси, що уділяються священниками, вірними Традиції. Саме це буде надприродною їжею, яка дасть нам сили взяти духовну зброю в битві, що вже вирує і є прелюдією до переслідувань Антихриста. Бо тільки той, хто живе Христом, може боротися з теперішнім злом і таким чином заслужити вічну нагороду. «Mihi enim vivere Christus est, et mori lucrum» – «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток» (Фил. 1:21).

9 лютого 2026 року

ПРИМІТКИ

1 – Знаменним є те, що першими, хто усвідомив «загрозу», яку становить Католицька Церква, є саме глобалісти. Це визнає і Епштейн: пост Станісласа Бертона

https://x.com/stanislasberton/status/2018969611526443512 

2 – Це лише частковий перелік відомих випадків ритуальних жертвоприношень, зафіксованих у хроніках, нотаріальних або судових актах між XII та XX століттями. Пор. https://x.com/timayenis/status/1846279581684453666

3 – Пор. https://x.com/disclosetv/status/2013910057965047894 

4 – https://www.christianunity.va/content/dam/unitacristiani/Collana_Ut_unum_sint/The_Bishop_of_Rome/Il%20Vescovo%20di%20Roma.pdf  

5 – «A dirty schism is tolerated that runs through the entire Catholic Church between the so-called “modernist,” “zeitgeist-adapted,” “relativist,” and “pluralist,” “left-wing” “reform

Catholics” and the “conservative,” “right-wing,” “traditional,” and “orthodox” Catholics. Both wings see themselves as faithful and Catholic. This is the paradox par excellence» –

Пор. https://www.lifesitenews.com/opinion/bishop-eleganti-the-church-is-suffering-internal-schism-because-pope-bishops-tolerate-heresies/  

6 – «This outrageous double standard proves that the Conciliar Church values conformity to its new humanistic creed over fidelity to Christ’s truth»; пор  https://x.com/bigmodernism/status/2018558959599116464 

7 – Намірені спільноти (англ. intentional communities) — це групи людей, які добровільно обирають жити разом (або поруч), щоб втілити спільне бачення, ідеал або певний спосіб життя. Це не просто випадкові сусіди: центральним елементом є намірення (свідомий намір), тобто усвідомлений і спільний вибір співпрацювати, ділити ресурси, обовʼязки та моральні принципи.

8 – «Варіант Бенедикта» – https://lanuovabq.it/it/opzione-benedetto-non-un-consiglio-ma-un-fatto  

9 – «J’ai célébré des messes clandestines dans des granges pendant la période Covid. On se serait crus revenus aux périodes révolutionnaires. Aujourd’hui, le pouvoir n’est plus au

service du peuple ni de Dieu, mais au service du mondialisme. C’est le combat entre le Christ Roi et le prince de ce monde — le diable. C’est le rôle de tout homme de prendre

position pour le bien et de résister au mal».  Пор. https://x.com/tocsin_media/status/2018717365500809725